Тут з неба падає сонце,
Закутане в чорний саван,
Поламані горизонти
Сповідують вічний траур.
Попелом сірим вкриті
Голови павших зрання,
Снарядами в землю зариті,
Трималися до світання.
Розбиті молотом серця
В калюжах кривавих лежали,
Останню зорю зустрівши
На смерті вівтар поклали.
І душі, зранені боєм,
Знову по швам ламались,
Зариті снарядами в землю
В могилах навіки остались.
Поламані ті горизонти
Маревом дивним тремтіли,
Одягнуте в чорний саван
Сонце над ними горіло.
Вкриті попелом сірим
Голови знов посхиляли,
Затягнуті в кокони білі
В останніх рядах стояли.
Забуті в темних руїнах
До світла пробитись хотіли,
Об правду чужу спіткнулись
І знову у прірву летіли.
Тут більше не падає сонце,
Закутане в чорний саван,
Поламані горизонти
Знімають свій вічний траур...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2021
автор: mechanical_patriot