Ненамолене місто зранку воістину чисте!
Дзеркала калабань для припухлих облич розклало.
Подивися, як дехто, кому необхідно мало,
прикладається пити священного, яко вихрест.
Він не знає, за скільки продав би себе, от мав би.
Він не має себе й здивувався б, якщо це взнав би.
Ненаміряне небо де мрій міріади – мрево,
все це так міжсезонно й водночас усе ж лютнево.
Озирнеться на вихлоп, мов кашель зими досмертний.
Стане мовити пацяр – зіб'ється на "же єси на..."
Два на шиї хрести для безпеки: срібло й осина, –
ці машини страшать його, мов вивергання Етни.
Поруч – ретро кафе сучить спогад, мов крутить вуса:
вуйко в підраних джинсах колись був завидним хлопом,
та покинув усе й подався у світ автостопом,
з тих часів став подібним до Леннона та Ісуса.
Тож змирися, направду для нього це місто встало.
Домолися за нього від "на небесах" і нижче.
Калабані зугарні відсвічують долі днище –
це готує чоло до сівби міжсезоння рало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2021
автор: шепт