Коли ми були маленькими, бабуся пообіцяла повести нас на річку, якщо вивчимо до обіду "Отче наш". Всі п'ятеро онуків зморщили носики. Знову щось вчити та ще й під час літніх канікул!
Нам вручили крихітну заламіновану іконку, з якої на нас дивився Бог, а на іншій її стороні кругленькими літерами була написана молитва.
Старослав'янської ми не знали, тож майже нічого не зрозуміли. Вчили старанно. Довго. Після "яко на небеси и на земли", а це друге речення, втомилися й лягли поспати, щоб другу частину визубрити після відпочинку. Ой, не давалася вона нам, а що на світі дається легко? Втім, на річку ми все-таки пішли.
Зараз сиджу в редакції напередодні весни і промовляю "но избави нас от лукаваго". Як вивчила в дитинстві з помилками, так і звертаюся до Бога, плутаючи де-не-де голосні, помиляючись не тільки в тексті, але і в житті. Головний редактор. А коли накриває хвилею відчаю, як вчора ввечері, згадую про бабусин хрестик.
Магазин був один на все село. Продавали хліб, цукор, сірники, горілку, запчастини для сільськогосподарської техніки, солодощі, одяг та взуття і біжутерію. Звідти нам бабуся принесла 5 золотих хрестиків. Вони були найдешевшими, з алюмінію, вкритого "золотою фарбою". Мій ще й виявився трошки зігнутим, і я довго ображалася, чому у мене такий, а у всіх нормальні.
Ціле літо ми носили хрестики на білих міцних мотузочках. Мотузки з часом посірішали, і якось наприкінці спекотного серпня моя мати поставила на подвір'ї велику чашку з мильною водою та сказала: "Дивитися на вас не можу, ви як анчутки! Швидко помийте свої щоки та руки, зніміть хрестики й намильте мотузки. Як можна так гратися й забруднитися, що я не впізнаю, де чия дитина?" Втім, мама посміхалася. Той день досі в моїй пам'яті. Ми, чотири сестри і брат, сміємося, обливаємося теплою водою, відганяючи Найду, що хоче попити з чашки. В наших маленьких рученятах сяють на сонці золоті хрестики й ми щасливі у цьому моменті. Саме тоді я зрозуміла і сенс молитви, яку так довго вчила, і те, що всім своїм смішним наївним серцем люблю Ісуса, якого не бачила, але про якого чула, читала та дивилася мультики.
Наша команда давно розпалася, а брата взагалі вбили. Ми чужі один одному люди. Лише я з рідною сестрою тримаємося, і так буде завжди. Я загубила хрестика, коли повернулася до міста. Літо скінчилося. З сестриного хрестика злізла позолота. Він став негарним і кривим.
Мені не треба кудись йти, щоб з Ним поспілкуватися. Не обов'язково, але можна іноді. Коли надто добре чи дуже погано, я дивлюся на годинник, запамятовуючи число і час, а потім заплющую очі й бачу свій хрест. Він не потьмянів, не поіржавів, не зламався, на ньому немає плісняви... Він так само сяє, як і моя віра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2021
автор: Олена Мальва