Навіть Весна буває чорно-біла,
Коли нема яскравих кольорів,
Мабуть, я чимось дуже завинила,
Тому Господь цю пустку допустив…
Безбарвний вітер розвіває коси,
Пульсує в серці чорно-біла кров,
Світанок навіть й біло-чорні роси,
Оплакують знебарвлену любов…
У чорнім небі й сонце сіро-біле,
Тумани впали, ніби молоком…
Думки, і ті підступно потемніли,
Та чорно-білим стеляться рядком…
Всі почуття злилися в чорно-білі,
Не розфарбовують веселкою життя,
Мабуть, тому, що скроні посивіли,
Коли гріхам ще не шукала каяття…
Душа і та чомусь з безбарвним болем,
Та навіть в мріях чорно-біла пустота,
Босоніж йду наче біло-чорним полем,
Несу життям свого смиренно я хреста…
Де заздрість чорна й від найближчих,
Брехнею білою прикрита мов плащем,
Коли посміла до сходинок значно вищих
Піднятися й під чорним підлості дощем…
Що, «біла заздрість»? – та такого не буває,
Білим не може бути чорно-завидющий гріх,
Тому шляхом своїм, хоч й чорним я ступаю,
Благословення з Неба взявши наче оберіг…
Навіть Весна буває чорно-біла,
Тому життєвих не добавить нових барв,
Без Волі Бога доля не прийде щаслива,
Якщо, чомусь, цей недоступний скарб…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
25.02.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2021
автор: Lilafea