Зустрілись молодість і старість,
А що сказати? Правда де?
У кожної свої образи
І думки тільки про своє…
Зустрілися, але не раді,
Не до вподоби зустріч ця…
Хоча вона й невипадкова
І істина випливе вся.
Образи в кожної, звичайно,
Стіна між ними всі роки.
І стало щемно і печально…
Як не цінили, як жили…
Претензій маса і докорів,
І чомусь сльози на очах…
І молодість заговорила,
Зухвало й грубо, саме так:
«Тебе гадюку, не чекала,
Чого припленталась сюди?
Добре жила й горя не знала,
Не мала клопоту. А ти…
Навіщо мені кляті зморшки?
Я хочу юності букет,
Стоїш вже в мене за плечима
Й забрала цвіт мій, мрії – вщент!»
І старість от заговорила,
Поважно й трохи у журбі:
«Ти ж молодості не цінила,
Життя цінуй на старість ти!
Мудрішою нарешті станеш,
Як ще я розуму додам?
Живи, радій, поки жива ще,
Не плач і щастя тобі дам!
Мені ця місія набридла
Й образи ваші молоді…
І навіть стало вже огидно,
Які наївні ви й сліпі!
Я – підсумок, повага, розум…
Не кожний встріне ще мене –
Час швидкоплинний, маєш досвід,
Збагни нарешті, дурко, це!»
Змирилася молодість вчасно,
Соромно стало, біль в очах…
Сказала тихо з покаянням:
«Пробач мені, це був відчай…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2021
автор: