Лише б не запізно дістатись до щастя,
щоб змога була ще його огорнути
і з ким поділитись, кому підморгнути,
та щоб у кишенях ще років із двадцять.
Лише б не запізно збагнути, що кроки
до когось ведуть, а від інших втікають
і поки слова захололі дрімають,
минають для слів тих відведені роки.
Лише б не запізно про мрію згадати.
Значну чи мізерну - важливо здійснити
і хоч на годину тим душу сповити...
Буває за мить усе ладний віддати.
Лише б не запізно постукати в двері,
зробити дзвінок, обійняти, зустріти.
Навчати дітей, але вміти, як діти
любити й радіти без зайвих критерій...
Лише б не зарано поставити крапку
ще там де писати в дві сили потрібно,
і хоч без абзаців, розсипано, дрібно...
Й читати того хто полишив вже згадку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905710
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2021
автор: Людмила Мартиненко