Скільки зимових ранків ми зустріли.
На тонкорунних орнаментах снігів.
Вітер подув, ми майже все забули.
І вирок долі без жалю нас розвів.
Ти попрощався тихо, без вагання.
Холонуть каплі ніжної сльози.
Немов сухий листок наше кохання.
Похиленної над ставком верби.
Дме вітерець у жалісну сопілку.
Мовчить від болю знівечена душа.
Я більше не дивлюсь на нашу зірку.
Я йду вперед, таким вже є життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905707
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2021
автор: STRANIERA(Кошіль Надія)