Й на похорон ніхто твій не прийде
І грудочку землі у яму не закине,
Сльозу платком в печалі не змахне,
Не покладе вінок на домовину.
І навіть ока ворон не вклює,
Лиш гордо дзьоба відверне у небо.
Життя дарма змарноване твоє
Не залишає муки чи потреби.
І як ти жив: чи бідно, чи багато,
Чи скільки ж дів розбестив за ці дні?
Й нікому смерть твоя не стане святом,
Бо й за життя лежав ти у труні.
Ні спонукань, ні волі, духу боротьби,
Ні прагнень до далеких зір сягнути.
Байдужість викарбувана на чолі
Й хоча б до вечора ще якось дотягнути.
Й думки од часу в голові пливуть:
А чи не марно втрачені моменти?
Слова не сказані свердлом у ній гудуть
І навіть ластиком ніяк їх не затерти.
В роках сумлінь ти закрокуєш в даль,
Диван розсиплеться на попіл і пісок.
В погаслих моніторах сивини вуаль -
Життям безцінний подарований урок.
Лічильник смерті завершить свій крок,
Усі тривоги, що в душі були, минуть.
Під пам’ятник тобі не покладуть вінок
Та і на похорон до тебе не прийдуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2021
автор: mechanical_patriot