Поема
Пресвятій Тройці із Богородицею
Любов’ю присвячується
Шехіна біла
потривожить
певну мить! —
Любов безсмертна
над Горою
майорить! —
і дряблі котяться
з Фаворської гори!!
За мить!
Це саме вічність! — Мить!
З мойого серця! —
ясна річ...
За піч!
за піч! —
сховатись до свекрухи —
щоб не було розруху!
Муху,
муху — з людей робить...
Як норма, о, потрясенна!
потрясенна!!
од праведника в благодаті! —
мить! — блискавки у браті...
і тільки Істина — і форма!
тільки Істина —
як благовіст...
і вільний міст
й крізь просвіт
є в них любов:
форма п’є зміст!!
Запліднення! —
зерно плідніння! —
у вуха міст ...
Є праведники —
ув... Успенський піст!!!
Не муки вам!
Не треба муки —
а трисіянним світлом розкрутить!!
Шевченко вам казав? Дух сколихнуть! —
як випивосі в діжку з мелосом! —
дихнуть! — вдихнуть —
й дух полетить!!
А в праведниках –
світ осяйний запустить...
сплакнуло б серце
в крайню мить:
чого не
робите оце?
Горить
з Слави й Любові
дух розкутий! —
цілий!
зцілений!
Одійдіть од духу,
всі зарази,
«водолази»!
Ви в морі тріщин,
зміщені!
Прищі
і — тік платіжки...
Як у Бермудському трикутнику —
що сидите
на базі...
Дак крила, гетьмани,
я дав наразі!!!
І на частинах із голів
й буття —
на Істину —
ви — виливаєте виття!..
Високонедотумні, високобумні...
та Він не дивиться, — Іов сказав, —
високоумних...
І діла Божі,
і бажання Божі! —
рішать вельможними??
Ви капкани, ви й миші! —
і гляне Бог,
якщо я це
от вам напи;шу...
Бо — самозрікся діл:
які не ті,
бо не від Бога,
од природи.
Природно — несвяті!
Що ж, ви ловите?
«Чого це нас тягає??»
Га? я до Шиви вас тут — запускаю???
Там наїстеся короваю —
мій дух —
я вище поціляю!
Чи, може, вже й не дух?
Христе! літає
тільки пух!
видно? — літає — в прах і пух!!
А Святий Дух?
Він дасть — в чім
Він присутніший, Він – Дух!..
Що, Він мене це упрости;ть? —
що я проскурки споживаю?
із храмів воду
попиваю...
Скаже: алло... (та може — й не алло)
візьми —
і винеси
у слух!!
Господарський,
як видно, Дух.
Й тому святі — більш примовкають!..
Так, діла Божі,
бажання Божі —
й слово з Слова (Боже!) —
прологотипите через
вельможних??
Ви й недотумки!
Кожен!!
— Но — невозможно!!
— Но... — несомненно...
А пух літає,
пух літає...
які ви будете мені як судді?
любов оповиватиме рассудок.
По суті —
ви утікайте —
на цьому місці
Бог перемагає!!
випаде черствість, мертвість...
підчеревнії...
Та й брат в Христі —
від мене утікає,
отоді віра —
виникає...
О, ревнії?
(«Виникає!»)
Бо з екстремальності, що в мені, —
зріють, хто партачив...
бо з екстремальності
справжню свою природу бачать!!
(Кого – за кут
й влуплю догматом —
весь Київ, інтелігентщина, —
волає матом...)
Атоми ми...
атоми...
душ атоми...
я в серці Богоматері!
хай не святий,
але багатий!!
в смислі — догмат у атоми!
Істина в Небі, — а ми
друзки...
з’єднатися ізсередини!
зцілитись!
ми багаті...
субатомні!!!
Я поливаю
словом —
і тікають...
І прилітають птахи з вирію
приходять в віру...
А ти на тезисі сидиш, як наглий,
то звідки віра??
чому допомагаєш ти?
Основа і уток — удвох допомагають?
В тканині —як це написав
намалював
то не стирається!
Вам треба –
стара історія оця?!
Тканину нащо, неслухи, урізнобіч
ще розтягаєте?
Я у твердій надії,
і Бога відчуваю, та ви
про що судачите??
Надію свою — бачите?
що ж тоді надіятись — як бачите?..
Й за те у Бога
і в людей
пробачтеся...
Бо каже Дух Святий: алло...
(може й не алло)
куди ти дух це, їхній,
запускаєш??
З стрілою — як Любов
пала! — пала!! –
у серці — ви знайдетесь??
Палай! палай! —
у інших слова як такого
ще немає....
Чи я – аби в вас зобразивсь Христос,
чи
алла-алла! —
і швидко півмільйона постріляють
десь євреїв?
Чи в Бога ще заслужите
ви іншу — панацею?
ось вічність –
булькає в
антиномічність!!!
Од правди всеї
вам в місті жаб всиді;ть, євреї?
Думайте серцем!
Бо ж – Космос!
Всі покидьки й непокидьки,
«усі розбійники і злодії...»
і нерозумні і розумні —
були до Слова. Й до Слова, що в мені!
П;ють кров із молодого
мене!!!
Китайці — ті прийдуть!
візьмуть, хай слово й безіменне
хай – безіменні!
Та – християнськії!!
Поскачете, всі! підляки й бандити!!
невпевнені ви «бізнесмени»!!! —
В любов — або у рік засохлість!
У Божу Матір-Мудрість —
або трохи в лохи!
Інакшого нема!
Нема, кажу;
немає!
І «зрегулюють» в манівцях...
Любов! оця ...
від Сина Божого й Отця —
Натхненник — кедрами
ливанськими
хитає!!!
Любов від Бога – серцем набухає!!
Падає краплями у ясний день!
У рідке скло з пісень!
Пісень!
Натхненник-Тройця мене —
з гумором тримає!!
Кого наразі знає-має?!
Єднаймося!!
Єднаймося!!!
тут й далі так...
Любов! у мені серце продирає!!
26.08.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2021
автор: Шевчук Ігор Степанович