Десь ніч розриває столичну
У гавані крик корабля...
А ти над рікою затишно
Лежиш, надслучанська земля.
Хай скромно горить серед ночі
Містечко вогнями вітрин...
Але, ти мій рідний куточок!
Мій Любар такий лиш один.
Приспів.
Палає багряно над Любарем схід...
Зривається з яблунь і падає плід...
А срібні тумани пливуть від ріки.
Привіт, любарчани, мої земляки!
Білів навесні у садочку
Над юним поселенням цвіт...
Тут вітер колише листочки
Незмінно півтисячі літ.
Так само, невпевнено ручки
До матері тягне маля.
І злаки пророщує кучно
На сонці прогріта земля.
Приспів.
Ти вірно лишаєшся з нами
У Богом відведений час.
Збудовані предками храми
Застигли в молитві за нас.
В мурованих каменях сірих,
У свідках минулих століть,
Ти стійко зберіг свою віру -
І люд твій з тобою стоїть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2021
автор: Анатолійович