Вибухаю бодай раз на тисячу літ
Збурю ніч і злечу з віковічних орбіт
Віднайду у собі джерело поколінь
І відчую, як дух відліта від землі
Ну а поки я сплю у клітинках утроб
І одвічні мовчать в мені зло і добро
Поки злам не досяг осереддя мене
І зорею вікно мої сни не сікне
***
Розпочався зворотній часу відлі́к
Миті врізались в роки, шепіт - у крик
І уже наближається світу кінець
Можна зняти нарешті терновий вінець
Перед бурею в тиші напишу заповіт
Щоб оформити в спадок твій жар і мій лід
Скинув камінь з душі, заступлю за поріг
І по стежці піду серед тисяч доріг
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904589
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2021
автор: Oleksa