Розбиті мрії... Стіни кровоточать,
Віршами омивається печаль.
Любов жива?.. Повільно камінь точить
Сльоза по серці, де її причал?..
Мов факели, палають карі очі,
Я не забуду їх... Молю, причаль!
Малюю руни, місяць все шепоче:
Забудь її та вічну цю печать,
Словами заховай. Нехай не бачать
Між рим глибоко, де сіяє грань
Метафор, що сплелися в сотні значень
І нездійсненних мертвих сподівань...
Літають одиноко, тихо плачуть
Два янголи нездійснених бажань...
© Володимир Верста
Дата написання: 10.07.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2021
автор: Володимир Верста