Зима згадала врешті, що Зима –
Обов’язок її морозити й сніжити,
Що має право розгулятися сповна,
У задоволення короткий вік прожити…
Зима згадала врешті, що Зима –
Що вона право має і на заметілі,
Хоча Різдво причепурити не змогла,
Та ще встигає розпустити коси білі…
Зима згадала врешті, що Зима –
Що сніг чекають не лише у Буковелі,
Бо на санчатах мчати хоче й дітвора,
Щоб замки сніжні будувати та оселі…
Зима згадала врешті, що Зима –
У кучугурах снігу потонули і проспекти,
А в ніжно-білі шуби навіть вікна одягла,
Мороз не зміг щоб свій рисунок стерти…
Зима згадала врешті, що Зима –
Гуляє містом, витанцьовує зухвало,
Все білим снігом, наче пухом покрива,
Але й цього, чомусь, їй явно ще замало…
Зима згадала врешті, що Зима –
У сніг закуті всі шляхи і магістралі,
Неначе лебідь білі крила розправля,
Щоб всі забули про хвороби і печалі…
Зима згадала врешті, що Зима –
Морозним вітром навіть в душу рветься,
Думки мої тому такі холодні, мов журба,
Так скрижаніло знову мріється й живеться…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
10.02.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2021
автор: Lilafea