Я знаю, що колись прекрасні очі,
Наза́вжди втратять свій весняний блиск,
А теплі літні, зоресяйні ночі,
Вже змінять погляд на чарівний диск.
Нехай волосся змінить колір, запах,
І руки стануть, як сухий пісок,
Ростане врода і глибокий запал,
Та й серце вже не б'ється на всі сто.
Я знаю, що не ніжне більше тіло,
І личко не весняне, молоде,
Та знай, що я любові так хотіла,
І зараз також хочу я одне.
Нехай мої вуста не так цілують,
Та погляд, ти у нього придивись!
Ще досих пір у собі він милує,
Кохання. Від якого душу ввись.
Я знаю, що змінилось все довкола,
Старими стали так зненацька ми,
Такими сивими геть поставали чола,
Але серденько не взяло зими.
Такі інакші йдемо ми за руки,
Та в грудях одинакові серця,
Пройшли крізь радість, доленосні луки,
У серці пишеться історія уся.
Нехай старі і некрасиві, і змарнілі,
Та все ж кохати вмієм досі ми,
Любов таку роки убити незуміли,
Хоча усе забрали в нас вони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2021
автор: Вікторія Павлюк