Просніться, українці.

Ми  що,  спізнились?
Чи  вранці  Богу  не  молились,
Чи  проснулись  не  в  той  час.
Нам  путь  не  стелить  божий  глас,
В  життєвих  буднях  заблудились.

Тай  раді  за  свої  пусті  думки.
Бог  давши  благо  за  любки,
Що  не  блукали  на  розпутті.
Бува  не  знаємо  думок  суті,
Життєві  навмання  торимо  стежки.

І  в  блуднях  цих  живем  безпечно,
Та  туга  душить  безсердечно
І  в  день  і  ніч  лише  клопоти  сумні.
А  до  своєї  долі  ми  німі,
Та  лише  булькнемо  словечко.

Тай  під  чуже  крило  пірнем.
І  славить  будем  з  новим  днем
Обраних  вожаків,  хвалити.
А  своїх  героїв  ганьбити
І  жити  в  тлінні  під  чужим  крилем.

Предків  віру  й  мову  під  забули,
Рід  свій  під  корінь  рубанули.
Саджанці  тепер  нові  ростуть.
Чи  сумнівну  вони  обрали  путь?
Чи  своє  призначення  збагнули?

Ще  рано  складувати  зброю.
Станьте  самі  собою,
Сини  і  Дочки  України!
Нащадки  древньої  слов'янської  Родини.
І  Віра  й  Правда  буде  жить  з  тобою.
2021.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2021
автор: Сокол