Ми що, спізнились?
Чи вранці Богу не молились,
Чи проснулись не в той час.
Нам путь не стелить божий глас,
В життєвих буднях заблудились.
Тай раді за свої пусті думки.
Бог давши благо за любки,
Що не блукали на розпутті.
Бува не знаємо думок суті,
Життєві навмання торимо стежки.
І в блуднях цих живем безпечно,
Та туга душить безсердечно
І в день і ніч лише клопоти сумні.
А до своєї долі ми німі,
Та лише булькнемо словечко.
Тай під чуже крило пірнем.
І славить будем з новим днем
Обраних вожаків, хвалити.
А своїх героїв ганьбити
І жити в тлінні під чужим крилем.
Предків віру й мову під забули,
Рід свій під корінь рубанули.
Саджанці тепер нові ростуть.
Чи сумнівну вони обрали путь?
Чи своє призначення збагнули?
Ще рано складувати зброю.
Станьте самі собою,
Сини і Дочки України!
Нащадки древньої слов'янської Родини.
І Віра й Правда буде жить з тобою.
2021.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2021
автор: Сокол