Привіт

Твоє  «привіт»…У  ньому  сотні  тисяч  звуків:
від  скреготіння  скла  до  шереху  боліт.
Я  стала  безсудинним  мохом,  звідки  ж  стукіт?
Нестримно-хворий  стукіт  там,  де  ще  болить.

Мій  храм  у  грудях  з  хрипом  рухнув,  вибач,  отче.
Горгульї  в  шрамах  нили  без  твоїх  пожеж,
Пішов  —  і  стислись  ночі  до  болючих  точок,  
Стирала  тінь  твою  зі  стін  так  обережно,
що  в  них  вросла  еґреґором  твоїх  сплетінь.
Безмежну  пустку  загорнувши  в  живопліт,
я  стала  цитаделлю  без  кутів.  Хотів
піти  —  іди.  Не  прагну,  щоб  топив  мій  лід,

тому  ти  й  не  почув  у  відповідь  «привіт».

©  Олена  Галунець

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2021
автор: Олена Галунець