Мов прокидаюсь серед ночі І бачу батьковії очі

Мов  прокидаюсь  серед  ночі
І  бачу  батьковії  очі
В  вікні,  де  знов  свіча  горить
Кричу,  стучу..  а  він  мовчить.
Не  чує.  Ніби  у  задумі  ,  
Чи  уві  сні,  у  мареві  доріг.

Років,  дощів,  
А  може,  у  пустелі  душ  людських?
У  безвісті  пустих  сердець
О  тато,  тато…  я  вернувсь..
До  тебе  вітром  доторкнувсь..
Дощем  грози  сльозу  пролив.
На  руки  твої.  Як  ти  вчив,  
До  серця  серцем  притулюсь.
Я  птах.
Та  скоро  повернусь,  людною.
Аби  діждався.  Того,  
Хто  сподівався  тобі  і  мамі  дарувати
Чарівну  квітку  в  Божім  раї.
На  Україні..  Та  немає.  Нема  тут  раю.
Бачу  я,  як  і  тепер  давить  змія  
На  серце  тих,  кого  кохаю.
Чи  Бог  там  є?  А  чи  немає  його  у  Раї  на  землі…
А  може  Бог,  як  ми  ..  Малі..
Малі  й  залякані  в  неволі.
О  тато..  тато..Я  ще  тут.
Перед  тобою  на  колінах.
Та  час  ізнов  летіти  в  путь.
Піднять  на  крилах  Україну.
Дивацький  сон.
Бо  він  не  мій.
Він  того  сина,  що  загинув.
Ота..  скривавлена  дитина  
У  нім  озвалась  до  батьків.
До  душ  людських,  почуте  спів!
Відчуйте  душу,  серце,  слово.
А  то  загарлися  у  змову.  Та  зраду  
Й  думаєте  знов,  що  то  вода,  тече..  не  кров.
Дітей  святих..  

В  вікні,  де  знов  свіча  горить
Кричу,  стучу..  а  він  мовчить.
Не  чує.  Ніби  у  задумі  ,  
Чи  уві  сні,  у  мареві  доріг.

Років,  дощів,  
А  може,  у  пустелі  душ  людських?
У  безвісті  пустих  сердець
О  тато,  тато…  я  вернувсь..
До  тебе  вітром  доторкнувсь..
Дощем  грози  сльозу  пролив.
На  руки  твої.  Як  ти  вчив,  
До  серця  серцем  притулюсь.
Я  птах.
Та  скоро  повернусь,  людною.
Аби  діждався.  Того,  
Хто  сподівався  тобі  і  мамі  дарувати
Чарівну  квітку  в  Божім  раї.
На  Україні..  Та  немає.  Нема  тут  раю.
Бачу  я,  як  і  тепер  давить  змія  
На  серце  тих,  кого  кохаю.
Чи  Бог  там  є?  А  чи  немає  його  у  Раї  на  землі…
А  може  Бог,  як  ми  ..  Малі..
Малі  й  залякані  в  неволі.
О  тато..  тато..Я  ще  тут.
Перед  тобою  на  колінах.
Та  час  ізнов  летіти  в  путь.
Піднять  на  крилах  Україну.
Дивацький  сон.
Бо  він  не  мій.
Він  того  сина,  що  загинув.
Ота..  скривавлена  дитина  
У  нім  озвалась  до  батьків.
До  душ  людських,  почуте  спів!
Відчуйте  душу,  серце,  слово.
А  то  загарлися  у  змову.  Та  зраду  
Й  думаєте  знов,  що  то  вода,  тече..  не  кров.
Дітей  святих..  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902626
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2021
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)