Війна забирає кольори

Війна  забирає  кольори:                                                
Зелений,  жовтий,  голубий,
Від  природи  вимагаючи  покори  ,
Відбирає  час  наш  золотий.
Зла  й  неправди  зерна  сіє  
На  вже  стомленій  землі.  
Сильно,  рвучко  вітер  віє,
На  темнім-  темнім  тлі  війни,
Чути  голоси  непокори  серед  люду,
Чорної  цієї  полоси,
 Коли  прийде  кінець  обману  й  бруду?    
Важко-  тяжко  в  світі  жити,  де  війна  панує  ,
Як  нелегко  зупини  ту  мить  ,  коли  зима  лютує,
Коли  на  струнах  смерть  все  грає,
В’януть  квіти  ,  трави  засинають,
Від  болю  серце  догорає,
На  струнах  тихо  смерть  все  грає.
Мороз  гримучий  душу  огортає,
І  ось  кінець  здається  неминучий-
Зоря  у  небі  більш  не  запалає.
Огорне  душу  той  війни  вогонь  палючий,
Згорить  усе:  і  чесність  ,  і  любов,
Спалить  добра  той  рай  квітучий  ,
Не  затріпоче  тихо  вона  знов.
Немов  малими  крильцями  пташина,
Не  злетить  вільна  думка  в  небесну  прекрасну  блакить,
Стане  бліда  й  безбарвная  днина,
Вічністю  стане  ця  нещадная  мить…
Та  не  кожен  поляже  від  смерті  меча,
А  дух  свій  незламний  покаже,
Страшна  й  безжальна  здавалась  б  хоча
Ота  німа  порожнеча.
Та  не  в’януть,  не  сохнуть,  ростуть  
Думок  зелені  діброви!
Їх  шелест  надії  вільні  вітри  днесь  несуть
Там,  де  промені  світла  стають  світанкові.
І  погане  зерно  не  зросте
 На  родючому,  доброму  полі  –
І  життя  важке,  непросте  
Не  спинить  незламних  на  шляху  до  волі!

2015  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2021
автор: Вікторія Воля