Мамі

Ти  прийде́ш,  можливо,  колись,  ну  як  за́вжди,  зранку  в  четвер,
Ми  сядемо  там,  де  зати́шно  цвітуть  матіоли.  
Наші  теплі  обійми,  секунда,  мить,    ми,  «тут»  і  «тепер»,  
Тільки  втомлений  біль  жорстоко  шепоче  «ніколи».

Ти  ска́жеш  так  звично    «скучаю»,    «приїдеш?»,  «сильно  люблю́».
Посміхнуся  у  відповідь  щиро  розлого  Тобі.
І  все  як  завжди́ :  ні  крихти  розлуки,  ні  краплі  жалю,
Тільки  небо  чомусь  в  недосяжній  пекучій  журбі.  

Ти  прийде́ш,  сядемо  вкупі:  і  все  зрозуміло  без  слів.
Сильний  вітер,  зима,  матіоли  чомусь  не  цвітуть.
Тільки  холод  і  сніг,  і    постать  Твоя  десь  там,  між  вогнів:
Всі  зорі  на  небі  Тобі  щедро    освітлюють  путь.  

Ти  прийди,  знову,  так  привично  зранку  в  четвер,  як  колись.
Поп'ємо́  запашного  чаю  з  суниць  із  варенням.
І  за  нас  на  землі  Ти  з  неба    щомиті  сильно  молись,  
Бо  зовсім  не  знаєм,  як  зможем  у  світі  без  Тебе.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2021
автор: Весняна Осінь