Легкий

 Він  був  найстаршим  серед  своїх  братів  та  сестер.  Найвідповідальнішим,  найсерйознішимі,  але  найбільш  недолюбленим  і  недооціненим  з  усіх.  Його  не  чекали,  а  коли  він  приходив  більшість  робили  невдоволений  та  засмучений  вигляд.  На  нього  покладали  купу  відповідальних  справ  та  замість  вдячності  чекали  коли  вже  нарешті  піде.  І  майже  всі  були  впевнені,  що  цей  пан  має  важкий  характер.
 І  з  часом  він  справді  став  таким,  сердитим  і  набундюченим,  важким  і  стомлюючим  для  свого  оточення.  
-  Так,  ану  всі  швидко  по  робочим  місцям
Постійно  гримав  він  -  Нічого  байдикувати!
 Хоча  залишаючись  на  одинці  з  самім  собою  так  прагнув  тепла  і  любові...
 -  Ну  й  хай  мене  ніхто  не  любить,  -  бурмотів  він  собі  засинаючи,  -  але  ж  і  я  не  люблю  нікого...
 Все  сталось  зненацька.
 Він  їхав  у  переповненому  вагоні  трамваю,  і  з  задоволення  спостерігав  за  метушнею  та  штовханиною.  Аж  раптом  почув:
 -  Який  чудовий  день  сьогодні!  Як  же  я  люблю  його!  
-  За  що?  -  здивовано  перепитав  хтось  поряд.
-  Як  за  що?  Адже  сьогодні  можна  почати  щось  нове,  зробити  цілу  купу  корисних  справ,  а  у  вечері  настає  те  казкове  відчуття  не  змарнованого  часу!
-  От  дивна!  -  знову  буркнув  хтось  поряд.
Але  він  вже  не  чув  нікого  крім  того  солодкого  голосу.  А  серце  калатало  ніби  в  маляти!  Бо    зрозумів,  що  можна  любити,  просто  любити  за  саме  існування.  За  те,  за  що  більшість  ненавидить.  Просто  поглянувши  на  все  під  іншим  кутом.
«Отже,  я  більше  не  важкий!  Я  цікавий,  корисний  і  мене  теж  можна  любити!»  -  подумав  він.  
-  І  я  люблю  тебе...  
Тихо  прошепотів  із  захопленням  Понеділок  і  вперше  відчув  себе  легким  -  легким,  мов  пір‘їнка...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2021
автор: Ірин Ка