Здавалось, що легені ось-ось вибухнуть. Наростав біль у вухах. Пекли очі. Цього разу Андрій опинився в капсулі, що стрімко наближалась до поверхні невідомої планети. Перед самим зіткненням запрацював посадковий механізм. Включилися два двигуни. Зовсім незначна кількість пального була достатньою, щоб м’яко опустити залізну кулю на кам’янистий ґрунт.
Як виявилось, тут на нього уже чекали? Хто він був для них? Дракон з неба? Неймовірна мисливська удача?
Це звичайно ж були не люди. Неймовірно великі голови, низько посаджені очі, звичка пересуватися на чотирьох кінцівках … Спілкування, схоже більше на свист, аж надто болюче для вух Андрія прорізало тишу. Поруч з ними були ще дивніші істоти, які мабуть виконували роль земних собак. Надто багато кінцівок, абсолютна синхронність рухів зі своїм господарем. Так, виглядало, що вони вирішили на нього пополювати. Затримка була лише у тому, що дехто намагався бути у перших рядах з наміром продемонструвати свою мисливську майстерність якнайкраще. Інші двоє заперечували, видаючи загрозливі і пронизливі звуки. Як з ними спілкуватися? Для людини це було б надто важко …
А що ж його вчили? Як правильно себе вести з інопланетними істотами? Все що він знав, на цій планеті не може бути нічого складнішого за найпростіші клітинні організми … Ось вам і найпростіші … Так, звичайно, вони дихають зовсім іншою сумішшю газів … І живуть явно не у висотних будинках … Не дивляться кінофільмів … Не любуються природою?
Куди ж утікати? Андрій вирішив рухатися у напрямку скель. Можливо, оці двоє попереду вимагають іншого ставлення до нього, іншого спілкування? …
Бігти у навіть надлегкому за земними мірками скафандрі було доволі важко. Що ж буде далі, коли закінчиться кисень … Ну що ж, шість годин у нього все ж таки було. Шість годин битви людини за своє життя.
До рятівних скель не так уже й далеко. Як виявилось, наявність багатьох кінцівок ще не означає, що ти можеш швидко бігти. Андрій явно відривався від своїх переслідувачів.
Дивина та й годі … Вони боялися входити на територію скель . Ейфорія перемоги затуманювала розум, відвернула увагу від нової небезпеки … Двоє крилатих механічних істот раптом підхопили його попід руки і потягнули за собою угору …
………………..
Андрій прийшов у себе від нестерпного болю в голові. Видавалось, що новим знайомим потрібно було трохи часу, щоб підібрати придатний для нього склад повітря. Його помістили у якусь випуклу замкнену фігуру, де він міг дихати. Скафандру вже не було.
Відчувалось, що хтось уважно за ним стежить. Чулись якісь голоси. В якийсь дивний спосіб Андрій розумів кожне слово, сказане в ефірі …
- Досить дивний екземпляр для цієї планети …
- Так, раніше не зустрічався.
- Цікаво було б провести досліди. Оригінальний склад крові. Оригінальний код ДНК.
- Ця істота може містити невідомі хвороби. Одразу після проведення дослідів її потрібно знищити …
- Так, я з вами погоджуюся …
Андрій відчув, що його роль у цій дивній подорожі виконана. Невеликі вібрації, відчуття польоту … Як добре, що я тут був зовсім недовго.
…………………
Невеличке містечко Розвел мало усі шанси стати відомим на весь світ. Збитий ПВО неземний літаючий корабель наче вплавився у скелю неподалік. Ще один невеличкий стояв поруч. З нього вибіг маленький сірий чоловічок і понісся до збитого корабля. Невдовзі він з’явився у отворі, допомагаючи іншій пораненій істоті. Було видно, що їм важко пересуватися. Що земна атмосфера – хоч і не ворожа, але зовсім не та, де їм дихається легко і природньо.
У цей момент група військових наблизилася вже достатньо до місця аварії, щоб почати стріляти.
У майора був чіткий наказ: збирати все, знищувати свідків. Якщо є пілоти, спробувати їх захопити. Якщо немає змоги їх затримати, то не дати їм покинути Землю.
Солдати чекали наказу стріляти.
Але його не було.
Дещо здивовані своєю несподіваною вдачею, чужинці домчали до свого корабля і зникли у сірому небі. Зовсім молодий, сповнений кар’єрних перспектив лейтенант першим порушив тишу.
- Майор, ви порушили наказ. Я буду змушений доповісти старшому.
- Повірте мені, є речі важливіші, ніж накази, у цьому дивному Всесвіті.
- Для солдата немає нічого важливішого за наказ …
- Та ні, лейтенанте. Ще є розум. А ще є совість …
Андрій довго дивився вслід зниклому кораблю. Цього разу, невідомий друже, тобі вдалося натрапити на …
Андрій замислився … Що є критерієм розвитку, розумності суспільства? Технології? О, так, вони мене явно розібрали на шматки і провели тисячі дослідів. Вони мабуть тепер знають про мене все. І чим це краще від мисливців, що хотіли теж задовольнити свій інтерес, лише дещо інший … Не науковий, а мисливський наприклад …
А ці романтики – науковці собі вимріюють дивлячись у зоряне небо: і чого вони не прилітають … А справа у тому, що їм немає поки що до кого …
[i]П.С. Цього року ВПС Росії, Китаю та Ірану неодноразово запускали ракети по невідомих літаючих об’єктах. Наказ на знищення набув неабиякої популярності.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2021
автор: Дружня рука