Вона по стежці босою думками пробігала,
Сідала у травицю під старесенький паркан,
Маленьких, сонних равликів дбайливо розглядала,
Крізь пройдених років своїх розірваний туман.
І знову у весну свою крізь хугу проникала,
Крізь цвіт вишневий в серденьку, у хату під дощем,
Яка усе тьмянішою із кожнем днем ставала,
Людей близьких ховаючи за часовим плющем.
Повз неї бігли тінями фрагменти вже віджиті,
Хтось здалеку гукав дітей в прочинене вікно...
Застигнувши за хугою у цій далекій миті,
Стоїть у бур'янах тепер покинуте село...
Що в сивих її спогадах весною розквітає,
Де сипле вишня цвіт рясний, де ще стоїть паркан,
Куди в думках маленькою і досі прибігає,
Крізь пройдених років своїх розірваний туман...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2021
автор: Sukhovilova