Зимонька... у білому кожушку,
Лиш на два тижні, до нас завітала,
Гарна, дівиця в капелюшку,
Зізнаюсь, вміло,сніг розсипала.
Гляне направо сипле сніжинки,
Прямо ж, в білих вуалях поле й ліс,
Зирить на ліво сяють стежинки,
Річка... виблискує, по ній вже міст.
Іній бринить - на стальних перилах,
З блакитно - лазуровим відтінком,
Відблиск вздовж річки на покривалах,
Ще й місяць, мов ліхтариком світить.
Річка люстерком, з сніжних кристалів,
Диво картини мороз малював,
Вирізав квіти , сипнув коралів,
Справжня чарівність, мене здивував.
Вечірня тиша… Вабить мій погляд,
Кущик калини, грона під пухом,
Мороз тріскоче, якась тривога,
Вітер підкрався, ледь теплом дмухав.
Похмурий ранок, сонливій пані,
У жмуток взяв й відніс блиск до річки,
Що ж ти красуня нині в омані,
В розчаруванні, збліднілі щічки.
Тож тримайсь люба, відкинь спокусу,
Не грайся з вітром, нині збережи,
Білосніжність, казкову окрасу,
Краще з морозом землю освіжи.
Хай я потішусь, то ж січень не спить,
Ще почаруй і хугу запроси,
Сяй мов веселка, всміхнись до зірниць,
Перлами знов, землю ороси.
19.01.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2021
автор: Ніна Незламна