* * *
Вже вечоріло. Промінь синій
глядів в віконце.
І, мов павук по павутині, –
спускалось сонце.
І вітер вихори крутив
в степах – пилюжні.
І звідкілясь лунав мотив
про дні сутужні.
А ми у затінку в саду
котру́ годину
вели розмови про біду
і про рутину.
І про життя, і про війну,
про смерть і долю…
І він дививсь у далину
й крививсь від болю.
Мовляв, очухаюсь від ран
і знов – до бою.
Й осколок цей, як талісман,
візьму з собою.
Там на війні – війна! – й тому
не так вже й нудно…
А я завидував йому
в душі – підспудно…
І він поїхав туди знов –
в останню битву.
Прощався весело, немов
читав молитву.
І вітер чорні хмари гнав,
і дощ нахлинув…
А вже учора я узнав,
що він загинув…
12.01.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2021
автор: