Вже вечоріло. Промінь синій

                 *            *              *

Вже  вечоріло.  Промінь  синій
глядів  в  віконце.
І,  мов  павук  по  павутині,  –  
спускалось  сонце.
І  вітер  вихори  крутив
в  степах  –  пилюжні.
І  звідкілясь  лунав  мотив
про  дні  сутужні.

А  ми  у  затінку  в  саду
котру́  годину
вели  розмови  про  біду
і  про  рутину.
І  про  життя,  і  про  війну,
про  смерть  і  долю…
І  він  дививсь  у  далину
й  крививсь  від  болю.

Мовляв,  очухаюсь  від  ран
і  знов  –  до  бою.
Й  осколок  цей,  як  талісман,
візьму  з  собою.
Там  на  війні  –  війна!  –  й  тому
не  так  вже  й  нудно…
А  я  завидував  йому
в  душі  –  підспудно…

І  він  поїхав  туди  знов  –
в  останню  битву.
Прощався  весело,  немов
читав  молитву.
І  вітер  чорні  хмари  гнав,
і  дощ  нахлинув…
А  вже  учора  я  узнав,
що  він  загинув…

12.01.21

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2021
автор: