Дрімає хутір…

Дрімає  хутір  у  вечірній  тишині,
Укрився  снігом  аж  по  самі  вуха.
Принишк  тихенько  під  горбком  ,  в  імлі...
Гуляє  вітер,  сипле  завірюха.

Замело  все,  не  видно  і  сліду,
Навколо  сніг  ,  мов  біла  скатертина.
Змагаюсь  з  вітром,  бо  додому  йду.
Вже  онде  світить  вікнами  хатина.

З  небес  до  мене  зорі  мерехтять,
Дорогу  світить  ясний  місяченько.
Сніжинки,  як  пушиночки  летять
Й  цілують  очі  ніжно  та  легенько.

А  он  видніють  хуторські  сади
Й  лісок  ,  що  так  стоіть  велично.
Співає  вітер  на  усі  лади...
Все  таке  рідне...  Затишно  й  так  звично.

Із  коминів  повіяло  димком,
Очицями  віконця  світять  в  душу...
Стоять  ялинки,  вкрилися  сніжком...
Красою  тою  я  упитись  мушу...

Он  річка  вже  замерзла  в  берегах...
Сліди  в  снігу  ведуть  уже  до    хати.
В  печі  вогонь  потріскує  в  дровах,
Запах  тепла...  І  чебрецю,  і  м'яти.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901925
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 20.01.2021
автор: Калинонька