ми відроджуємося, повірте… кого ви бачите на світлині?.. кого, питає вас зимонька зима… та невже?.. ні, ви помилися… то є не правда, адже вона завжди в середині нас!..
…а кругом ніжність, яке бере нас в обійми…
… обніми іскристі, дотягнутися до них неможливо…
… і мені не обманути самого себе…
… і вам не дотягнутися рукою до…
… зима боліє вами…
… жалко мине, вона…
…вкотре намагаєшся що-небудь виправити…
17.01.2021, Богунія, м. Житомир
#фото-телефон#©Петро Кухарчук
Ненасмілюйся щось змінити,
Не торкай божевільний сон,
Лиш подумай, як в нім прожити,
Щоб не ставити все на кон.
У зимі, що осіла в душу...
До тепла - все пройде, мине,
Ніжність квітне - торкнути мушу,
Так, як холод торкає мене.
Віднайду себе в зіллі ранковім,
У промінні вечірніх мрій,
Не обманюйся віщим словом,
Зиму ранити, - чуєш? Не смій.
Збережу, затамую свій погляд,
Хай зомлію... й зима - у двох,
Заіскриться, в обіймах, спогад,
В нім відродиться все на двох...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2021
автор: Леся Утриско