*ВОГНЕННИЙ КІНЬ*
Проміння сонця у степах блукає
Вогненну гриву ‒ вітер упіймай!
Спіши, мій коню, де брехні немає
Лети ж мій коню, там, де волі рай!
Старих дубів-дідів чарівна сила,
Схитнулась вітру-брату недарма
Вже кінь козацький відчуває крила
Рука знов шаблю батьківську трима
Тобі зірковий шлях мов другу підкориться!
Разом по ньому доля нас вела
У ті степи, де дихають могили
У ті степи де правдонька жила
Де браття брата зустрічали щиро
Де Сили ‒ «Пробудити час», давно!
Спинись отут, мій коню, де могилу
Вколисує зірковоє вікно!
Спинись,
Скупайся у Чумацькім, яснім світі!
Намрій щось, думи в серці пробуди!
Тоді прокинуться ті воїни столітні
До них озвуться весняні сади.
Лети мій коню, чистим білим степом
Копитом бий душі холодне скло!
Не час руїни величі будити
Збуди, що вольного у них жило!
Прокинуться і вийдуть подивитись
На той курган: Великі та Прості
Борці за Правду, Воленьку народу
І Збудяться Пророцтва на Житті
2020 січень .Анфіса Букреєва-Стефко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901763
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2021
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)