Сирота

Могутній  дуб  прокинувшись  від  сну
Поскрипував  гілками  постаречі
І  невеличку  вгледівши  сосну
Кіптарик  з  листя  кинув  їй  на  плечі:
"  Бо  ж  холодно,  вона  ж  зовсім  мала
Роки  не  вийшли,  то  ще  не  дівує
За  літо,  бач  як,  швидко  підросла,
А  там  ,  за  лісом  ,  вже  й  зима  вершує.
А  хто  ж  її  зголубить,  прихистить,
Як  гірко  в  світі  жити  сиротою."...
Сльоза  смолою  в  гілочках  бринить,
А  поруч  сосни  звалені  горою.
Десь  серед  них  лежать  її  батьки
Їм  літ  ще  б  двісті  в  небо  упиратись,
А  в  темну  ніч  запалювать  зірки,
І  в  білі  шати  в  зимку  убиратись.
Лежать  на  звалищі  німі  хребти,
Понищені  жорстокою  рукою.
А  дуб  старий  схилившись  до  сосни:
"Рости  ,-  сказав  :"Не  бійся  я  з  тобою"  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2021
автор: Тетяна Акименко