На самому дні я все пливу і мрію торкнутись щупальцями хвиль,
Я не бачив сонця у воді, все темніє в ній.
Заплутався в морській траві, нею годують день та ніч цих риб
до коренів все дер, ревів.
Мені б дерев ліси над ними, щоб літав орлом,
мені б уста поета, пуста планета
тоді, може не буду лишнім я в ній.
А поки, я просто виродок, покидьок - такий як і вони.
Останні покинуть мене сни,
вже ранок, а значить пора спускатись вниз.
Я вашим був радий бути гостем на гостинах
знову забуду все, писатиму новими чорнилами.
Ми не народжені, не мертві, світлу не знайомі.
Ми не прийняті, неприйнятні
землі ще не пройдені, небачені.
І хто зустрівся нам - краще пройде повз
ми темна ніч, однак повна зірок.
Ми не народжені, не мертві, світлу не знайомі.
Ми не прийняті, неприйнятні
землі ще не пройдені, небачені.
І хто зустрівся нам - краще пройде повз
ми тут на дні, проте мрії не тонуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2021
автор: БайдужийСаша