Прости, Господь, що не завжди
Цінуєм те, що маєм.
І в прихоті своїй людській,
Великого бажаєм.
Не помічаєм бідняків,
Які не мають дому.
Повз йдем вдовиних тягарів,
Оправдуючи втому.
Ми розучилися шанувать
Батьків своїх і старших.
І любим часто научать.
А вчитись й слухать? - Нащо?
Те, що криве - гладким зовем,
Що праведне - те грішним.
Ми лицемірним, й так живем, -
Не в дружбі із Всевишній.
Ми ображаємось на світ.
Ми ображаєм Бога.
Й по водах не пускаєм хліб, -
Про дім лиш свій турбота.
У душах людських пустота,
Коли нема там Бога.
А Він - є Правда і Життя,
І в небеса Дорога.
Ти подружися з Ним тепер,
Бог жде тебе сьогодні.
Ісус зніме весь гніт гріха.
Ставайте всі Господні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2021
автор: Лілія Мандзюк