«Як парость виноградної лози,
Плекайте мову» - я це пам’ятаю,
Та як покласти все на терези,
І суржики і діалекти краю?
Бо наші пращури не вміли говорить,
[b]Балакали[/b] вони і [b]гомоніли[/b],
Вплітали в коси [b]лєнти[/b] і [b]стьожки[/b],
Пісень [b]виводили[/b] тоненько, як уміли.
[b]Вбували [/b]валянки й [b]галоші [/b]на мороз,
В[b] платки квічасті ловко запинались[/b],
На прошвах мали [b]взор[/b] з [b]красівих роз[/b],
І в теплі [b]плюшки[/b] в холоди ховались.
Копали [b]заступом[/b], а кидали у чай,
Шматочки [b]сахарю[/b], чи [b]стільника[/b] ламали,
[b]Здоровались[/b] й здоровими були,
[b]«Будьте здорові» [/b]- так вони прощались.
Отож, чи варто «знищувать бур’ян»
Слів, яких зараз витискають з мови?
Без них зникає колорит селян,
І не [b]получиться[/b] душевної розмови.
16.01.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2021
автор: Інна Рубан-Оленіч