Люблю я вечір, можна покуняти,
Свідомість напрокат віддавши сну.
Нехай довкола крутяться цитати,
Я, мов султан, візьму із них одну.
Аби у нас усе пройшло чудово,
Розкрию риму їй свою тверду,
Вхоплюся міцно за тендітне слово,
У вірш новенький швидко поведу.
Блаженний час в очікуванні стану,
Що вже ось-ось візьму й пізнаю дзен.
В кінці тунелю бачу вже нірвану,
Аж раптом вайбер навіжено: "Дзень!"
Втекла цитата, мов ляклива дівка...
Беру поганський в руки телефон:
Від аноніма світиться листівка.
Я ігнорую, знову кличу сон.
І знову "Дзень!" — іще якесь вітання.
Пишу: "Навзаєм! І назвіть себе.
Не буду ж я до самого світання
Гадати моцно, що Ви за цабе!"
Невже замислив недруг щось погане,
А сам збиває з толку? – не збагну.
Чи навпаки, якась цікава пані?
Тож цілу ніч було вже не до сну.
Цікавість мучить гірше, ніж в'язниця:
Я кілька днів не їв, не пив не спав...
Звичайно, згодом він таки відкрився,
А я його в контакти записав.
І хто ж це був? Я міг би вам сказати,
Але хіба поступить так Тарас?
Раптово вірш цей хочу обірвати,
Тепер нехай гризе інтрига вас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901430
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2021
автор: