Загорну літа свої у осінь.
Полечу у спогадах туди,
Де ходили ноги мої босі
Й розгубили у траві сліди.
Прилечу лебідкою до ставу,
Запитаю хвилечок про час,
Коли з братом нас вони вітали,
І які були ми без прикрас.
У гніздо лелече біля хати
Сяду до малих лелеченят,
Пригадаю мальви, маму й тата,
Ще не сивих, та й не молодят.
Упаду росицею у трави,
Пробіжусь по зрошених слідах.
Витче вечір сонячні заграви,
Хату, двір, де я ще молода.
І ураз, немов помолодію,
Росами умившись, піднімусь,
На крилі нестиму і надію,
Що сюди не раз ще повернусь.
10.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2021
автор: Ганна Верес