Княгиня

Спливе  туман  від  берега,  як  дим,
Над  Лаврою  засяє  небо  синє.
І  пройдеш  ти  Хрещатиком  своїм,
Далека  внучко  грізної  княгині.

Від  древніх  літ  на  матінці-землі
Історія  змінилась  небагато  -
Будує  люд  торгові  кораблі
І  знову  облаштовує  фрегати.

І  в  кожен  час,  героєм  всіх  епох,  
У  генах  залишаючись  надовго,
Удар  меча  й  бокал  хмільний  на  двох,
Без  докору,  ти  ділиш  з  нами,  Ольго.

Тримає  оборону  генерал  -
В  вогні  згорають  люди  і  машини.
А  з  ними  Маріупольський  квартал
Ти  Пташкою  утримуєш,  княгине.

Ти  станеш  поряд  з  князевим  плечем
За  воїна  останнього  в  дружині;
І  запросто  розправишся  мечем
З  поміченим  у  зрадницькій  провині.

В  тобі  свою  єдину  впізнаю,  
Слов'янська  кров  бурлить  у  неі  в  жилах.
Буремну  вдачу  київську  свою
Ти,  Ольго,  їй  у  спадок  залишила.

Тече  Дніпро,  не  спиниться  ніде,
А  час-поет  продовжує  поему.
Дочка  княгині  берегом  іде,
По  рідному  Хрещатику  своєму.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2021
автор: Леонід Луговий