Audentes fortuna juvat…»
(«Зухвалим доля допомагає…»).
Вергілій
Я юнга. Я один на сотні миль
біля штурвала звівся у чеканні.
Команда за китом на полюванні
не повернулася з підступних хвиль.
Навколо пасажири, вже за мить
всі дивляться на мене у надії.
Мені їх повз високі гори-хвилі –
у порт доставити через шторми.
І я, вдивляюся в далекий шлях
і бачу небезпеку та пригоди.
В надії подолати грізні води,
я за усмішкою ховаю страх.
Пройшли давно замріяні роки,
та залишили нам на душах мітки.
Бо як Висоцький правильно підмітив:
в свій час читали правильні книжки.
04.01.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2021
автор: Анатолій Костенюк