А у нього руки холодні...А у неї серце із криги...
Їй кохання його у пригоді, а вона непрочитана книга.
Він до неї з трояндами ніжно, і цілує долоню при всих ,
А дівчи́на лиш до дивиться грізно, каже ніби то знову не встиг.
А у нього холодні вуста, бо до неї ішов на морозі,
Але в неї холодна душа, що зігрітися більше не в змозі.
Він розхристаний йде по нічному шосе, на холодну чекати зупинку,
Хоч в думках відбувається зовсім не те,геть замріявся десь на хвилинку.
Йде, тримаючи сльози в очах,не пускає краплинки додолу,
Адже сильні не плачуть, слабкість не бачить, чоловічу сльозинку і втому.
Йде- тримає ведмедика Теді в руках і смачнючі цукерки в кишені ,
Та у інших обіймах його леді щас, в ароматі втопає женьшеню.
Від іде по холодній, зимовій траві, і ледь крок по стежині ступає,
Розбиваючи руки об камінь свої, кров тихенько по пальцях стікає.
Тут лиш чути дерева, їм дощ омиває, тріпоче засохші листки,
Та йому все не треба, волосся під небом змокає, куди б не іти.
Його руки змокають, холодні тримають ведмедика міцно за край,
Він його прикладе до душі, обійме, що підказує все забувай.
Та він не забуде ті очі й ті ночі, де коханій вуста цілував,
Тільки погляд холодний і серце холодне для нього усе зруйнував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2021
автор: Вікторія Павлюк