Його не зберіг талісман
І навіть подвійне ім'я
І навіть підкова коня
І навіть щаслива двохстволка
Що не промахнулась ні разу
Ні разу, це до цього дня
Забув геть усе він, крім злості
На тих кому мстити він мав
Для нього постіль це накидка із повсті
Колесо фортуни - його карабін-барабан
А доля немов гра у кості
Все просто, чи пан чи пропав
Він гнався за справедливістю
Вирішив стати суддею
Думав що буде вирішувати
Хто має жити
А вийшло якраз навпаки
Бо право лиш в долі судити
І судить вона залюбки
Вибір вже зроблено
Він зрозумів це пізно
Та пізно краще ніж ніколи
Він зрозумів це коли впав з сідла
Йому здалось здригнулася земля
Йому здалось побагровіли гори
І лиш тоді він на собі відчув
Усю жорстокість і величність долі
"Ну що суддя, у добру путь"
Йому здалось що їй від сміху очі коле
І він у відповідь спокійно усміхнувсь
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2020
автор: Fridayboy13