Злитися з графіті, фарами, бігбордами,
злитися на себе, роздерти навпіл час:
пів життя – на те, щоб вчинки були гордими.
Обробляти шкіру, як метал кислотами,
щоб офо́рти Гої прилипали настом
на поверхні голі. Помилятись часто –
це процес нервовий. Ти – сумний Кіану.
З двох боків літають янголи і нечисть
і залазять в тіні, в сльози-океани,
в сірі сновидіння, щоб пожити з нами.
Хто тобі не збреше? Хто зігріє вечір,
мов собор Палермо, як проміння плечі?
З ким поговорити так, щоб розквітати
лотосом на плесі? Нишпорити в норах
чи таки кричати: «Де ви, мамо й тату?
Де ви – рідні люди?» Рана – наче кратер.
Спокій – ось коштовність, золото Аврори,
блискітки опала, лабіринт повторів.
Пів життя – на пошук місячної тиші.
Злитися на себе – це було раніше.
Злитися із сяйвом, вірою і ві́ршами.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2020
автор: Олена Галунець