Журавлиним прощальним клином
Плине осінь в німій високості,
Упилася душа полином –
Лине він до екватора в гості.
А внизу – чарівна цитадель –
То ліси в золотистій обнові,
І хвилюється листя руде,
Як об нього торкаються ноги
Чи то лося, а чи русака,
Що боїться і власної тіні.
Їжака тільки це не ляка:
Він давно заховав своє тіло.
Притомилися крила вітрів,
Тож у листі видніється стежка.
Жовтень-місяць до лісу забрів,
Гіллю вішає білі мережки.
А як небо заплаче дощем,
Чи на землю опустить тумани,
Мимоволі народиться щем
За липневим теплом і громами.
11.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898539
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2020
автор: Ганна Верес