Неначе справді це було

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=T-h7TPwcsFg[/youtube]

Ти  йдеш  таємними  стежками,
Назустріч  радісній  весні.
В  твій  слід  вступаю  я  ногами,
Тепліші  вже   зимові  дні.

Тобі,  як  завжди,  вітер  в  спину,
Не  заблукай  лиш   на  шляху.
І  я  спішу,  не  знаю  спину,
В  думках  немає  і  страху.

Присяду  трішки,  лиш  на  хвильку,
Дивлюсь  -  чималий  шлях  пройшов.
А  мої  кроки  так  дрібненькі,
Та  все  ж  біжу  я  стрімголов.

В  думках  благаю:  озирнися,
Куди  спішиш,  ще  є  в  нас  час.
Надію  дай  і  посміхнися,
Нехай  не  втратимо   свій  шанс.

Зима  завіяла,  хурделить,
Ледь  видно  вже  твої  сліди.
Мороз  так  боляче  вже  жалить.
Все  важче  й  важче   мені  йти.

Але   завзяття  це  неспинне
Все  ж  сили  знову  надає...
Та  це  тривало  лиш  хвинину,
Бо  поряд  мене  ти  вже  є.

Таке  ж  присниться  в  ніч  зимову,
Я  пригорнусь..яке  тепло!
Така  чудна  ця  передмова,
Неначе  справді  це  було...





адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898505
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2020
автор: Н-А-Д-І-Я