Вона, мабуть, уміла як ніхто
Ходити між краплинами дощу.
Сухим завжди було її пальто,
(Так, наче гуска вибігла з води)
Вдавалось їй оте життя лото.
Уміння бути зі всіма на «ти»,
Втовкмачувати власну незамінність,
Латати навіть спалені мости
І не зважати на природні зміни,
В бажанні тільки славу – за хвости.
Ось так, вперед, втрамбовуючи ґрунт,
(Хоч знань їй бракувало та освіти).
Лиш віхою важливою той пункт,
Що підпихав на п’єдестал для світу.
На душу плюнула давно – за бунт…
Не варто забувати приповідку,
Що кожному – своє, комусь і трон.
Своєю стежкою іти довіку
Й не заритися тих чужих корон.
Зіскочиш – і не стане бідам ліку.
Вона таки уміла як ніхто
Ходити між краплинами дощу.
Брехня, як міль, здірявила пальто,
(Вже гуска заробила на пращу)
Вона ж боїться із небес дощу.
15 червня 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2020
автор: палома