Вона твоя постійна туга
І біль, яку не зцілить час.
Вічна депресія і опік,
Що не загоїться ніяк…
Вона – несамовита тиша,
Котру не стерти із душі.
Сльоза солона й трохи грішна,
От бачиш: плачуть й мужики…
Вона – той цвях, що коле серце,
Кровить всякчас – сили нема.
Кожна клітинка…також нерви
Натягнуті, немов струна…
Вона – світле, щире минуле,
Сумне теперішнє, на жаль.
Коли ж пішла ти усвідомив,
Що доля то твоя була…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2020
автор: