Як світ збожеволіє вже наостанок -
У вузлик зв’яжу неприборкану пам’ять,
Спакую борги всі та піду в пустелю,
Де схожі піски на духмяну морелю,
Де всі міражі, мов невпізнані душі,
У цей океан із піщаної суші.
Услід за барханом ітиму щоразу,
Поки не зустріну прекрасну оазу.
Двогорбий цю знає дорогу у дюнах,
Під зоряним небом вона – іще юна.
Там ходять донині нащадки Мойсея,
Пустеля від світу – ще та панацея.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2020
автор: Шостацька Людмила