Я для когось їдка, дошкульна, як остання краплина,
А для когось — останній шанс, рятівна соломинка.
Хтось з докором дивиться на мене вовком,
А хтось бачить мене наскрізь неозброєним оком.
Комусь здається, що я манівцями блукаю,
А комусь видно, що я так Гордіїв вузол рубаю.
Одні вважають, що я заріклась, зарубала на носі,
А інші такі легковажні — знову за рибу гроші.
Якісь нарікають, ніби я кидаю слова на вітер,
Решта — знає, що я мотаю на вус кожну літеру.
Дехто кричить, ніби я розпустила пір’я,
А дехто тямить, що мені б у пір'я порости.
Я для кожного різнолика і зовсім несхожа,
Бо кожен звик судити по собі, чи гожа.
Та сумнівам не прорости вже ні тепер ні в четвер,
Бо мій внутрішній критик сказав: «Люби себе!» й вмер...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2020
автор: