Розвіяне сімейство

                                   [i]«  Унесенные  ветром...»[/i]
                                                                                                                     Кіно  
Четверо  нас  із  семи  дітвори  –
щирі  у  вірі,  наївні...  
сіяли  нас  на  узліссі  вітри:
сестри  мої  у  лихої  «сестри»,  
я  ще  живу  в  Україні.  

Бігали  ми  по  траві  і  росі  
голі,  голодні  і  босі...  
вищу  освіту  отримали  всі,
боргу  немає...  спасибі  Русі,  
що  не  втопила  у  Росі.  

Двоє  із  нас  відлетіли  дітьми.
Кращої  долі  не  треба  –  
ані  тобі  колосків,  ні  зими....  
Братові  не  таланило  з  людьми,
волю  отримав  на  небі.

Порозліталися  ми  –  хто  куди
поза  союзні  простори...  
батько  почив  біля  яру  –  один,  
де  в  голодовку  зариті  діди,  
мати  –  у  горах  над  морем.  

Старша  тікала  до  Алма-Ати  
з  шахти  –  своєї  могили,
гнана  недолею  в  інші  світи...  
Клеїли  тіло  її  з  десяти,  
доля  на  безліч  побила.  

А  середульша  гуляй-цілину  
міряла  аж  до  Уралу,  
відвоювала  «свій  Крим»  у  війну,  
любить  за  це  «дороґую  страну»,  
і  у  Кремлі  генерала.

Ну,  а  найменша  матросом  була,  
то  й  подалася  на  море,  
де  і  Земля  ще  і  досі  Мала
і  не  конає  імперія  зла,  
перетираючи  гори.  

Я  там  бував,  та  і  сліду  ноги  
не  залишаю  ординцям.  
П’ю  і  жую  наодинці...  

Не  додає  мені  пам’ять  снаги:
друзі  далекі  –  мої  вороги,  
а  найрідніші  –  чужинці.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2020
автор: I.Teрен