Привіт! І голос глухне в тиші кладовища —
Я прийшов сюди погостювати з другом.
В глибині міського затісного гробовища
В повітрі повисла нестерпна напруга.
Якби ж тільки зміг я тобі докричатись,
Якби ж тільки зміг ти почути мене,
Ти б взнав, що у світі без друга зостатись —
То ніби тобі відтяли руку, вже не мине, і не відросте!
І мучить страшенно біль фантомний,
Пам’ять підступна гадюкою в сни заповзає,
Й бродить, тиняється, наче бездомний,
Аж до світанку споминами вигризає.
Ранки нахабно вертають мене до реальності:
Ось, я тут, прийшов погостювати з другом,
Ось, намагаюсь пояснити своїй підсвідомості,
Що віднедавна всі наші розмови є монологом.
Якби ж тільки зміг я тобі докричатись,
Якби ж тільки зміг ти почути мене,
Ти б взнав, чого коштувало не зламатись,
Коли друга, як руку, відтяли по саме плече, і пече!
Але всі слова у цвинтарну тишу пірнають.
Роззирнувся, а довкола тебе одні старі.
Друже, скажи, як інші подібне долають?
Невже таке справді задумано нагорі?
Здається, ми сіли з тобою на інші місця:
Ти — один серед старих могил ятришся,
І я — залишився один, як мале щеня.
Дякую, що ще хоча би зрідка снишся.
Та щось у всесвіті наплутали напевно,
Коли, щоб друг із другом міг поговорити,
Як брат із братом, чесно і надривно,
Одному з них лампадку треба запалити.
У глибині міського, вже тісного гробовища
До фото на хресті шепоче сповідь молодик,
Бо, є у дружби форма, як — «найвища»,
Коли життя одразу пише в чистовик.
Коли сказав, що друг тобі навіки,
Слова на вітер не кидає чоловік.
Хай намертво зімкнулися повіки,
Та друг до друга прикипів повік…
Пам'яті Романа Мазнєва
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: