Я прийшов погостювати з другом

Привіт!  І  голос  глухне  в  тиші  кладовища  —
Я  прийшов  сюди  погостювати  з  другом.
В  глибині  міського  затісного  гробовища
В  повітрі  повисла  нестерпна  напруга.

Якби  ж  тільки  зміг  я  тобі  докричатись,
Якби  ж  тільки  зміг  ти  почути  мене,
Ти  б  взнав,  що  у  світі  без  друга  зостатись  —
То  ніби  тобі  відтяли  руку,  вже  не  мине,  і  не  відросте!

І  мучить  страшенно  біль  фантомний,
Пам’ять  підступна  гадюкою  в  сни  заповзає,
Й  бродить,  тиняється,  наче  бездомний,
Аж  до  світанку  споминами  вигризає.

Ранки  нахабно  вертають  мене  до  реальності:
Ось,  я  тут,  прийшов  погостювати  з  другом,
Ось,  намагаюсь  пояснити  своїй  підсвідомості,
Що  віднедавна  всі  наші  розмови  є  монологом.

Якби  ж  тільки  зміг  я  тобі  докричатись,
Якби  ж  тільки  зміг  ти  почути  мене,
Ти  б  взнав,  чого  коштувало  не  зламатись,
Коли  друга,  як  руку,  відтяли  по  саме  плече,  і  пече!

Але  всі  слова  у  цвинтарну  тишу  пірнають.
Роззирнувся,  а  довкола  тебе  одні  старі.
Друже,  скажи,  як  інші  подібне  долають?
Невже  таке  справді  задумано  нагорі?

Здається,  ми  сіли  з  тобою  на  інші  місця:
Ти  —  один  серед  старих  могил  ятришся,
І  я  —  залишився  один,  як  мале  щеня.
Дякую,  що  ще  хоча  би  зрідка  снишся.

Та  щось  у  всесвіті  наплутали  напевно,
Коли,  щоб  друг  із  другом  міг  поговорити,
Як  брат  із  братом,  чесно  і  надривно,
Одному  з  них  лампадку  треба  запалити.

У  глибині  міського,  вже  тісного  гробовища
До  фото  на  хресті  шепоче  сповідь  молодик,
Бо,  є  у  дружби  форма,  як  —  «найвища»,
Коли  життя  одразу  пише  в  чистовик.

Коли  сказав,  що  друг  тобі  навіки,
Слова  на  вітер  не  кидає  чоловік.
Хай  намертво  зімкнулися  повіки,
Та  друг  до  друга  прикипів  повік…

Пам'яті  Романа  Мазнєва

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: