Осінь відступає

Роздяг  дерева  всюди  падолист,
Закутуються  ранки  у  жупани,
Птахи  останні  в  вирій  подались  –
Так  осінь  у  минуле  відступає.
Ридають-плачуть  сірі  небеса
Дощем,  немов  холодною  сльозою,
Ізблідла  дивна  осені  краса,
І  не  лякає  землю  Зевс  грозою.

Впізнати  важко  листяні  ліси,
Що  гіллям  чорним  тягнуться  угору,
Ялини  й  сосни  –  в  обіймах  краси,
Немов  скелети,  голі  осокори.
Прозорою  сльозою  застига
Смола  на  соснах,  ніби  вишиванка.
П’ють  роси  свіжі  трави  у  лугах,
Якими  пригостили  сиві  ранки.

Така,  бач,  осінь  у  прощальні  дні
Тривалого  від  літа  царювання.
І  ночі  довші,  й  дні  все  холодніш,
Й  вітрів  усе  сміліше  завивання.
23.11.2020.
Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: Ганна Верес