Котить осінь тумани густі
Понад водами, лісом, болотом,
Ставить жовту печать на листі,
Уплітає туди й позолоту.
Умиває холодним дощем
І поля, і луги, і озера.
Під вологим земельним плащем
На поверхню проклюнулись зерна.
То – пшениця – надія села –
Буде їсти що людям, скотині.
Землю, мов рушником застеля,
Осінь – подруга вірна людини.
Зайде гостею в наші сади,
Замилується яблуком пізнім.
Його свіжість також від води.
Небеса вже не гримають грізно.
Чимчикує навскіс до зими
Непокірна характером осінь.
Хай хурделиця ще не димить,
Не цвітуть білим інеєм коси.
17.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: Ганна Верес