Я РОЗСУВАЮ МОРОК

Я  розсуваю  морок  і  дощі,
Здираю  заструпілі  вже  прищі.
Озон,  з  повітря,  жадібно  –    в  легені…
Думки  чомусь  віддалені,  непевні…

Те  борсання  в  собі  із  сил  останніх,
Де  найцінніше  –  недоступна  тайна.
І  світ,  у  кровообігу  бурхливім,
Де  теж  права  диктовані  жахливі...

Бактерії,  личинки  і  хто  зна  що...
А  ти  і  далі  –    мід  з  водою,  натще…
Існують  вони  в  тобі  і  без  тебе
І  множаться,  справляючи  потреби.

Сміття  оте  отруює,  вбиває,
Бо  життєдайну  силу  забирає.
Закриті  і  відкриті  ті  системи  –  
Із  Всесвіту  незрозумілі  схеми...

 11  вересня  2016
(с)  Валентина  Гуменюк





                   

 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2020
автор: палома