***

[i]Сьогодні  40  днів  як  немає  моєї  подруги  Галини.  Сумую,  пам'ятаю  і  дякую  за  добро...[/i]

Дівчатко  з  повітряним  змієм...  Як  весело  їм.
Строкатий  уміє  щодуху  здійматися  високо.
Він  з  вітром  змагається  —  бути  кому  головним,
допоки  є  час  і  джерельце  наснаги  не  висохло.

Ще  крок,  ще  ривок,  без  зупинки  вперед  і  вперед.
Ще  миті,  години,  події...  і  ро́ки  осілися.
Вже  вилиняв  змій,  заіржавів  старий  «ласепед»,
а  лялька  на  щастя,  що  мама  пошила,  лишилася.

І  де  ж  воно,  щастя?  В  яких  заблукало  краях?
Було,  відчувала  і  якось  нараз  загубилося.
Манило  любов’ю,  та  серце  усе  в  мозолях...
Не  кожної  днини,  не  кожного  літа  зігрілося.

І  радість  була!  Потримати  в  руках  немовля,
ростити  водночас:  панянку,  і  доню,  й  подругу.
Ще  пестити  внуків  —  от  втіха  й  снага  звідкіля!
У  буднях  журливих  навчитися  бачити  райдугу.

Дівчатко  з  повітряним  змієм...  подруго  моя,
яскрава  лелітка  у  вишивці  ниви  життєвої.
Мотузочка  з  рук...  і  розкута  душа  —  в  небеса.
Там  тиша  із  правди  й  любові  у  вічності  сивої.
Таня  СВІТЛА

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896111
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2020
автор: Таня Світла